Звернення СПО до Президента України
Спільний представницький орган об'єднань профспілок звернувся з листом до Президента України В. Зеленського з проханням скористатися правом вето щодо прийнятого ВРУ Закону №2620-IX «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Мова йде про законопроєкт щодо злиття Фонду соціального страхування України та Пенсійного Фонду.
«Розгляд цього законопроекту та ухвалення рішення відбулося із порушеннями вимог Конституції України та Регламенту ВРУ. Зокрема, проект всупереч вимогам ст. 116 Регламенту ВРУ доповнено положенням, яке не було предметом розгляду в першому читанні. Так, з'явився новий пункт Прикінцевих та перехідних положень із внесенням змін до законодавства про пенсійне страхування.
Закон №2620 повністю дублює модель та організацію системи соціальних і страхових виплат, а також управління нею через єдиний державний фонд, що впроваджується в російській федерації з 1 січня 2023 року. Це викликає занепокоєння щодо реалізації подібної моделі в Україні, яка пропонується з 1. 01. 2023 р.» - зазначено в листі.
Також профспілки наполягають на тому, що за прийнятим Законом багато послуг і виплат буде скасовано:
- право працівника на лікування та реабілітацію у санаторно-курортних закладах після перенесення захворювань і травм;
- надання допомоги, яку працівники отримують під час перебування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм;
- обов'язок оплачувати вартість придбаних інструментів, протезів, інших пристосувань та відшкодовувати потерпілому інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою (фінансування таких заходів перекладається на державний бюджет в разі затвердження програм фінансування);
- обов'язок фінансувати витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний догляд, побутове обслуговування, протезування, реабілітацію у сфері охорони здоров'я, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.
Працівників, які отримали інвалідність внаслідок нещасного випадку на виробництві, позбавляють:
- можливості отримати безоплатно путівку на санаторно-курортне лікування або самостійно придбати її з подальшим компенсуванням її вартості. Замість цього, залишається лише компенсація витрат на проїзд до/від місця лікування;
- права на додаткову оплачувану відпустку на період санаторно-курортного лікування;
- права на безоплатне чи пільгове отримання автомобіля або компенсацію його вартості у разі самостійного придбання.
Під час невизначеного періоду реорганізації затримка виплат, їх скасування призведуть до соціального колапсу.

Еталон жінки
Навіть у свої далеко «за»... вона залишається елегантною, стрункою, доглянутою модничкою, яка має бездоганно-скромний смак і власний стиль. До зовнішнього портрету Тамари Коваленко варто додати її багатий внутрішній світ – надзвичайно обізнана, дотепна, начитана, комунікабельна. Чи розмовляє, чи декламує вірші – заслухаєшся. Це клондайк цікавих історій, переповідок. Її професія давно вийшла за рамки учительства чи профспілкового працівника. Це людинознавець у повному розумінні слова, адже любить людей, горнеться до них, підставляє плече, радить, консультує і, головне, уміє їх слухати. Навіть якщо на душі, як кажуть, кішки шкребуть, вона усміхається, а очі виграють блискітками.
Інтелігентність Тамари, її прагнення до знань – від батьків-учителів. Від них і професію успадкувала. У далеких 60-х роках минулого сторіччя успішно закінчила філологічний факультет Одеського університету. Мала можливість залишитися в Одесі, але принципово не захотіла виділятися серед випускників і поїхала на направленням, як усі. Її направили - на Тернопільщину, у Верхньокривченську середню школу. І не просто «відбувала» роботу за направленням, а здійснила фурор серед тамтешнього учительства. Свої філологічні предмети вивела у найвищий ранг – зуміла закохати у свої уроки навіть відсталих учнів. Через 2 роки могла б повернути у рідний край, але директор Коропецької середньої школи-інтернату Монастирського району «засватав» її у свій заклад.
Про її надзвичайний педагогічний дар, який проявився уже на початку трудової діяльності, свідчить державна нагорода – медаль А. С. Макаренка. Рідко хто з освітян удостоївся такої високої відзнаки. Здавалося б, Тамару Іванівну чекали чималі учительські вершини, які вона легко та майстерно могла підкорювати, але через сімейні обставини потрібно було повернутися до Кіровограда.
У той час влаштуватися вчителем в обласному центрі було неможливо. Дівчина була у розпачі, тож з радістю погодилася на вакансію в обласному інституті удосконалення вчителів. Відтоді життя її почало обертатися по іншій орбіті. Потрібно було звикати до дещо чиновницької роботи. Не була б це Тамара Іванівна, якби не внесла творчу ноту і на цій посаді. Невдовзі вона стала помітною і у профспілковій аудиторії. А наприкінці 1969 року її обрали секретарем обласної організації профспілки освітян. Відтоді її доля переплелася із профспілкою. Посади змінювалися, але почерк Тамари Іванівни залишався незмінним: скрупульозна, відповідальна, творча.
Профспілкова робота затягує, захоплює, як актора - сцена. Якщо упрігся, більше не зійдеш із дистанції. Це робота з людьми, організація різноманітних заходів, цікавих пізнавальних поїздок. А головне – допомога в економічних, юридичних та інших питаннях освітянам і студентам. Коли сама себе запитує, чи не зрадила професії, своєму покликанню, з висоти пройдених років відповідає: ні, адже залишилася у вчительському середовищі, буває у навчальних закладах, із ностальгією відвідує уроки. Тут, в обкомі профспілки, її роль зросла до захисної, консультаційної, організаційної. Їй подобається працювати в такому активному, винахідливому колективі обкому профспілки.
Тільки уявити трудовий стаж довжиною майже 60 років! Тамара Іванівна пройшла його залюбки, на одному диханні. Якщо і траплялися аврали, переживала їх без нервового напруження, гідно. Її багаторічна плідна робота на освітянській та профспілковій ниві увінчалася багатьма нагородами, наприклад,
нагрудними знаками «Відмінник народної освіти», «Профспілкова відзнака», «Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України». До цього списку варто додати Почесні грамоти, зокрема Верховної Ради України, та інших структур.
Працюючи завідувачкою організаційним відділом, Тамара Іванівна стала зв'язковою між обкомом профспілки та членськими організаціями. Спектр її діяльності був безрозмірним: вирішувала і мотиваційні питання, і інформаційного забезпечення, і сприяла обміну досвідом роботи... І це не в минулому, адже, незважаючи на ветеранський статус, Тамара Іванівна залишається незамінною частинкою обкому профспілки – його паличкою-виручалочкою.

Театр – це назавжди
Творчі люди – особливого складу та ґатунку. Вони живуть ніби в іншому вимірі – іноді «літають» за хмарами, буває, впадають у ступор (це у них відбувається перезарядка), буває, замріяно ловлять штрих до свого задуму... Це все – про Оксану Шарій, головного художника обласного академічного театру ляльок, який тримає її на творчій ноті уже майже 15 років.
Варто подивитися на роботи художниці, щоб зрозуміти її багатий внутрішній світ та оцінити невтомні руки: картини, виконані не тільки пензлем, а й за допомогою джгутоплетіння. Це її нове захоплення, а в доробку, крім картин, різноманітні об'ємні поробки, які не лише милують зір, а слугують виставам. Не так давно цей дивосвіт Оксани став окрасою виставки у Будинку народної творчості (Торік їх у неї було 5).
Потрапила Оксана Валеріївна в театр випадково. Знайома, коли побачила вдома її роботи - вишиванки, сплетені або пошиті речі, виготовлені ляльки - відразу вирішила: такій людині місце в театрі. Пригадує, як прийшла з двома величезними валізами – принесла на показ своє уміння. І таку універсальну жінку, яка усе вміє, за що не візьметься, без слів прийняли на роботу.
Театр для неї був схожим на входження в алтар, адже до цього скромно працювала у художніх майстернях. Знайомилася із закуліссям і вражалася: як люди можуть виготовляти, наче справжні, пиріжки, ляльок, звірів, будиночки... І вже не спала ночами, так загорілася театральною роботою. Спочатку її взяли костюмером-реквізитором, а невдовзі стала художником з освітлення – навчилася і цій справі, далі їй запропонували нову посаду – художника-сценографа. Усьому вчилася на ходу і крок за кроком вростала у театральну атмосферу і професію. І щоразу дякує долі, що привела її у цей творчий колектив, дає змогу реалізувати себе за повною програмою.
Перша її вистава була – «Новорічна». З легкої руки сценографа вона стала улюбленою маленьких глядачів і досі успішно йде на сцені. До речі, Оксана - одна з п'яти українок-сценографів, брала участь у празькій квадрієнналі (це унікальна платформа для зустрічей культур і художників усього світу, яка відбувається раз у 4 роки і беруть участь до сотні країн).
«Як прийшла в театр – це назавжди, - говорить Оксана. – Театр дає натхнення і крила. Працюю над виставою і відразу шукаю новий образ, матеріал, якого ще не було. Дивлюся в Інтернеті, якусь деталь переймаю, включаю фантазію, додаю своє, пробую і щось виходить. Так і народжуються образи для спектаклю. У мене, як у сценографа, уже є 25 вистав. Хоча насправді - це колективна робота, усі працюють над тим, щоб спектакль був філігранний. Це – дитя усього колективу. Усі думають, наприклад, якою буде лялька чи інший сценічний образ. Колектив у нас казковий, дуже потужний: і бутафори, і швачки, і художник-оформлювач, і з освітлення, і художник-лялькар, і, звісно, актори. Спасибі директору Григорію Петьку, який підтримує усі наші ідеї і допомагає їх втілювати. Я такий кайф отримую, працюючи з кожним працівником. У нас є вистава «Бука» (вона отримала багато премій), у якій все виплетене руками усього колективу – хто не умів плести, навчився. Варто тільки поділитися ідеєю, як її підхоплюють і кожен вносить свою родзинку. У нас немає такого, що після закінчення робочого дня, усі розходяться. Ми працюємо до завершення певного процесу».
...В дитинстві дівчина активно займалася плаванням і бачила себе в рядах спортсменів, але випадок розвернув її зовсім в іншому напрямку. Їм у класі задали намалювати автопортрет. Вона добросовісно попрацювала, дивлячись у дзеркало, а наступного дня батьків запросили у школу і сказали, що у доньки - талант і її треба віддати в художню школу. Батьки прислухалися. Далі був профтехзаклад, де дівчина отримала диплом художника-оформлювача. Працюючи художником, весь час відчувала, що не вистачає теоретичних знань, особливо це стало відчутним у театрі, тож згодом вступила на мистецький факультет ЦДКПУ. І у цьому році отримала диплом. Її дипломна робота – картина «Душі нестерпний біль» була криком душі після подій у Бучі. В неї вклала і ненависть до ворога , і гордість за українських захисників, і захоплення мужнім цивільним населенням. Університет, де займалася і академічним малюнком, і витинанками, іншими видами прикладного мистецтва, освоювала нові техніки, дав їй багато. Головне - розроблялася рука художника. Нові знання і вміння вона несла у театр – тут треба уміти робити все. Тоді вистава сприймається, як дійсність.

Шановні колеги! Шановні спілчани!
Щиро вітаю Вас із Днем захисника і захисниці України
та Днем Українського козацтва!
Це - одне із найбільш важливих свят у сучасній історії держави. Воно уособлює мужність, силу, честь і обов'язок! Цього дня українці віддають почесті воїнам, які боролися за незалежність країни і продовжують боротися за суверенітет держави у війні з Росією, та згадують тих, хто віддав життя на полі бою.
День обраний не випадково, саме 14 жовтня відзначається свято Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва.
Ми пишаємося тим, що в рядах захисників країни сьогодні є чимало членів профспілок, які з честю виконують свій обов'язок на фронті.
На честь свята вітаємо всіх, хто носить високе звання захисника України! Шлемо сердечні вітання ветеранам, учасникам війни, військовослужбовцям, воїнам запасу, батькам і матерям солдатів, усім українцям та бажаємо міцного здоров'я, добра, щастя, злагоди і перемоги.
Нехай служба буде спокійною і мирною, життя – яскравим і довгим, а в домівках панує тепло, затишок та любов.
Шана і слава захисникам Вітчизни, слава Україні!
З повагою
Голова Федерації профспілок
Кіровоградської області       Максим Баланенко

Профспілки проти звуження прав працівників
Зрозуміло, що сьогодні на часі – захист країни від ворога. І профспілки в умовах воєнного часу здійснюють діяльність задля підтримки ЗСУ та потерпілих від війни людей, не забуваючи при цьому про виконання своїх повноважень щодо захисту прав та інтересів спілчан, які, на жаль, відчувають наступ на свої права, чи не на головніші на сьогодні – трудові. На недавньому засіданні Президії ФПУ обговорювалися пріоритетні завдання профспілок у протистоянні законодавчим ініціативам влади, що звужують права працівників в умовах воєнного часу. Люди і так потерпають від воєнного лихоліття, та ще й відчувають тиск з боку влади на трудові права. На цю тему ми розмовляємо з Головою ФПО Максимом Баланенком.
- Максиме Олексійовичу, чим викликаний розгляд такого питання?
- Як відомо, з початком війни було введено Закон України «Про правовий режим воєнного стану», яким було обмежено конституційні права і свободи людей. Набула чинності низка законів України, яка теж суттєво звузила права працівників і профспілок на період дії воєнного стану, у тому числі на проведення колективних дій і страйків. За таких умов правозахисна робота профспілок була зосереджена на моніторингу, правовій експертизі законопроектів, відстоюванні прав працівників і профспілок під час узгоджувальних процедур у робочих групах, утворених центральними органами виконавчої влади та профільними комітетами Парламенту. У цій роботі активну участь бере і наше територіальне об'єднання. Використовуємо і таку форму, як звернення до народних депутатів від Кіровоградщини.
- Чи можна сьогодні відзначити позитивні результати такої роботи профспілок?
- Так. Активну правову роботу в період воєнного стану щодо захисту трудових прав працівників розпочали із введенням Закону №2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Якщо чесно, Закон шокував, вимагав роз'яснень, особливо щодо працевлаштування в умовах воєнного стану, виконання трудових обов'язків, оплати праці, адже не гарантувалося абсолютно нічого. Хочу підкреслити, що саме завдяки активній роботі профспілок було прийнято Закон №2352, яким внесено зміни до так званого «воєнного закону». Так, було упорядковано нову для нас форму - призупинення трудових відносин у період дії воєнного стану та визначено механізм захисту трудових прав працівників (у тому числі профспілкою) від неправомірного його застосування роботодавцем.
Раніше дозволялося для всіх збільшувати нормальну тривалість робочого часу аж до 60 годин, причому, без збільшення розміру оплати праці. Тепер, за наполяганням профспілок, такі можливості обмежені – тільки за наявності відповідних об'єктивних обставин та лише для працівників, які виконують трудові обов'язки на об'єктах критичної інфраструктури. Зміни торкнулися і оплати праці – її пропорційно збільшено за відпрацьований наднормований час.

7 жовтня – День дій за гідну працю
До Всесвітнього дня дій за гідну працю 6 жовтня ц.р. Федерація профспілок України проводить дискусійну платформу сторін соціального діалогу на тему: «Праця в умовах воєнного стану в Україні: поточна ситуація, виклики та загрози, шляхи вирішення».

Концепція гідної праці має пронизувати урядові програми, оскільки лише так можна забезпечити відновлення повноцінного економічного життя в Україні. Особливої актуальності дане питання набирає в умовах правового режиму воєнного стану.
Метою заходу є обговорення питань, пов'язаних із забезпеченням спільних дій соціальних партнерів для досягнення стандартів гідної праці в умовах війни.
До участі запрошені Перший віце-прем'єр-міністр – Міністр економіки України Юлія Свириденко, Директор центру зайнятості Юлія Жовтяк, президент УСПП Анатолій Кінах, національний координатор МОП в Україні Сергій Савчук, активісти профспілкового руху та науковці, міжнародні партнери. Сподіваємося, що на цій площадці ми спільно зможемо продовжити діалог із забезпечення стандартів гідної праці, якими опікуються в Україні і міжнародні інституції.
Запрошуємо представників ЗМІ взяти участь у цьому заході, який відбудеться 6 жовтня 2022 року о 14:30 у Будинку профспілок за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, 2., 1-й поверх.
За додатковою інформацією прохання звернутися до керівника Прес-центру ФПУ Юрія Работи за тел. 067-788-99-41.
Пресцентр ФПУ