Звільнення за прогул
Звільнення за прогул
Стаття 36 Кодексу законів про працю України встановлює підстави розірвання трудового договору в т.ч. з ініціатива власника або уповноваженого ним органу (п.4). Згідно ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) працівника без поважних причин (п.4).
Відповідно до п.24 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. .
Відсутністю на роботі є знаходження працівника поза територією підприємства або об’єкта, де він відповідно до трудових обов’язків повинен виконувати доручену йому роботу.
Оскільки здійснення прогулу є дисциплінарним порушенням власником підприємства або уповноваженим ним органом на працівника може бути накладено дисциплінарне стягнення, а саме догана або звільнення (ст. 147 КЗпП).
При цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Тобто, у випадку якщо за здійснення прогулу на працівника вже накладалося стягнення у вигляді догани звільнити його за те ж порушення власник (уповноважений ним орган) вже не може.
Відповідно до ст. 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Відповідно до ст.148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Отже, порядок дій при звільнення працівника за п.4 ст. 40 КЗпП:
1) Задокументування факту відсутності працівника на роботі. Підтверджуючими документами можуть бути доповідна записка безпосереднього начальника працівника (відсутність пропуску, що здається при приході на роботу, пояснювальна записка колег тощо) на ім’я керівника підприємства та акт про відсутність на робочому місці, підписаний комісією, що складається не менше, ніж з трьох осіб.
Факт відсутності працівника на робочому місці має бути відображений в табелі обліку робочого часу. Ст.784 КЗпП встановлює обмеження на звільнення деяких категорій працівників незалежно від причин.
Слід врахувати, що при наявності на підприємстві первинної профспілкової організації членом якої є працівник для його звільнення за прогул необхідною є згода профспілки.
2)З’ясування поважності/неповажності причин відсутності працівника на роботі шляхом витребування письмового пояснення від працівника. Така вимога до працівника оформляється наказом, доведеним до відома працівника під розписку (з встановленням оптимального строку для відповіді). Якщо ж працівник не з’являється на роботі протягом кількох днів або тижнів та не повідомляє про причину своєї відсутності, необхідно відправити на його домашню адресу лист з повідомленням про вручення, в якому вимагати відповідних пояснень (підтверджених відповідними доказами) у письмовій формі, (з встановленням оптимального строку для відповіді). У випадку відмови працівника дати пояснення з приводу відсутності на роботі складається відповідний акт.
До поважних причин відсутності на роботі можуть бути віднесені:
- виклик до правоохоронних (міліції, прокуратури, суду) або інших органів при наявності виправдувального документа;
- хвороба за наявності лікарняного або довідки медичної установи, однак відсутність такого документа не є неповажною причиною відсутності працівника. Факт нездужання може бути підтверджений показаннями свідків та іншими показаннями;
- неможливість добратися на роботу при скасуванні рейсу та відсутність альтернативного виду транспорту, техногенні катастрофи та стихійні лиха;
- невихід на роботу у зв’язку з незаконним переведенням;
- використання працівником днів відпочинку у випадку, коли роботодавець всупереч вимог законодавства відмовив в їхньому наданні, та час використання працівником таких днів не залежав від розсуду роботодавця;
- порятунок працівником людей, громадського або особистого майна, виконання державних або громадських обов’язків тощо.
До неповажних причин (крім вищенаведених) можуть бути віднесені:
- невихід працівника на роботу без причини;
- перебування у медвитверезнику;
- самовільне використання без узгодження із власником або уповноваженим ним органом днів відгулів;
- самовільне використання без узгодження із власником або уповноваженим ним органом чергової відпустки;
- залишення роботи до закінчення строку трудового договору або строку, що працівник зобов’язаний відпрацювати за призначенням по закінченні вищого або середнього спеціального навчального закладу тощо.
Якщо причина відсутності на роботі не є поважною в роботодавця з’являються підстави для звільнення працівника за прогул.
3)Оформлення звільнення працівника: видання наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, з яким працівник повинен бути ознайомлений під розписку. В день звільнення працівнику видається належним чином оформлена трудова книжка та копія наказу про звільнення. Запис про звільнення засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою підприємства (формулювання «звільнений у зв’язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України»).
Відповідно до п. 2.26 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок працівників (затв. наказом Мінпраці України, Мін’юсту України та Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 р.) днем звільнення вважається останній день роботи. Якщо працівник з’явився на роботу після прогулу та продовжує працювати, дата звільнення співпадає з датою видання наказу. Про отримання трудової книжки працівник повинен розписатися в особовій картці та книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів у них. У випадку відмови працівника отримати трудову книжку такий факт треба зафіксувати шляхом складання акту (працівник не зможе пред’явити претензії про невчасну видачу трудової книжки, адже в іншому випадку відповідно до ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу).
Якщо ж працівник, який вчинив прогул на роботу так і не з’явився такого працівника можна звільнити останнім днем фактичного виконання ним трудових обов’язків з виданням наказу про звільнення більш пізньою датою. В такому випадку виконати вимогу ст. 47 КЗпП (видати трудову книжку в день звільнення) є неможливо. Отже, для того щоб підприємство не було змушено оплачувати всі дні його прогулу (в випадку фінансових претензій працівника) необхідно в день видання наказу про звільнення направити з повідомленням про вручення та описом вкладення на домашню адресу працівника копію наказу про звільнення та лист з пропозицією з’явитися за трудовою книжкою.
Відповідно до ст.116 КЗпП в день звільнення працівнику мають бути виплачені всі належні йому суми. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, у випадку звільнення працівника за порушення трудової дисципліни він не має права на одержання невикористаної відпустки але за ним зберігається право на грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Останнє оновлення (Вівторок, 26 червня 2012, 11:27)