Архів новин
2023
Лютий
ПнВтСрЧтПтСбНд
303112345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272812345

Профспілка, як і всі українці, має вижити і стати сильнішою

Профспілка, як і всі українці, має вижити і стати сильнішоюСвітлана Трофименко e0030
Світлані Трофименко, як кажуть, сам Бог велів очолити Олександрійську міську організацію профспілки працівників державних установ. Активна, творча, цілеспрямована, креативна фахівчиня, яка не просто зайняла свою посаду, як кажуть, для місцесидіння – вона наділена особливим хистом бачення широких горизонтів. Наша розмова із Світланою Володимирівною – про поєднання професійних та профспілкових обов'язків у непростий воєнний час.
- Знаю Вас, як цікаву, неординарну особистість, яка могла б реалізувати себе у багатьох творчих професіях, а Ви обрали економіку. Чи відповідає Вашим внутрішнім запитам ця професія?
- Той, хто думає, що професія економіста нецікава, він помиляється. Якщо підходити до неї творчо, то можна зрозуміти її потенціал – в ній сфокусована аналітика, математика, статистика... Набуті знання уміло застосовую на своїй посаді - заступника начальника управління економіки міської ради. Для мене - це не просто робоче місце, а улюблена справа, де знаю кожну цифру чи рядок, яка дозволяє реалізовувати фахові знання на практиці. Я до цієї посади йшла поступово, починала із рядового спеціаліста, вникала у всі посадові нюанси. Добре розумію важливість управління економіки, адже на ньому зав'язана життєдіяльність міста. Наше управління називають серцем міста. Ми визначаємо його стратегічний розвиток, розробляємо цільові програми. Спектр точок дотику широкий – промисловість, енергетика, зв'язок, торгівля транспорт. Управлінці постійно тримають руку на пульсі, щоб кожен напрямок працював, як годинник. Узялися за боротьбу зі стихійною торгівлею – побороли. Запланували налагодити чітку роботу громадського транспорту – виконали. В Олександрію переїхало багато підприємств із зони воєнних дій – зустріли і допомогли облаштуватися. Дуже люблю свій колектив, в якому усі працюють в одній упряжці. Особливо згуртувався колектив під час воєнних дій. Легкі на підйом дівчата долучаються до плетіння маскувальних сіток, переказують кошти на допомогу ЗСУ, разом із волонтерами збирають теплі речі та продукти для фронту. Коли привезли поранених бійців, уся Олександрія зносила простирадла, ковдри, збирала кошти. Гостинно приймають влада і містяни також переселенців та допомагають їм обживатися на новому місці. Хочу зазначити, що під час війни усі організації, які входять до складу міського комітету, працюють, поруч з посадовими обов'язками, задля підтримки ЗСУ та перемоги. Тільки надійшов клич про збір коштів на якесь придбання, відразу пішов рух.
- Цей стиль роботи – супервідповідальності та людяності Ви перенесли і у профспілкову площину, тому Ваша міська організація залишається на висоті. Як удається поєднувати професійні та громадські обов'язки?
- У мирний час це було легко і не обтяжливо. Я за гороскопом – Овен, а цьому знаку притаманні рух, непосидючість, прагнення охопити все. Я постійно повинна чимось займатися, придумувати, щоб усе навколо крутилося. Тим паче, у мене гарна профспілкова команда, з якою можна гори звертати. Звісно, воєнний час перевернув усе з ніг на голову. Якщо чесно, то сьогодні важко утримати профспілкову організацію, люди напружені, кожен рахує копійку, у кожного свої проблеми, але ми тримаємося гурту. На фоні інших, не розпорошуємо свої ряди. Усі розуміють, що треба пережити це лихоліття і все повернеться у звичне русло. Раніше профспілка могла дати спілчанину багато преференцій, зараз усю культмасову роботу поставили на паузу. Ми по 5-7 екскурсій організовували на рік, а зараз зупинилися – не до того. Зберігаємо ті гарантії, без яких не обійтися – матеріальну допомогу, квитки на концерти закуповуємо, зараз новорічні подарунки готуємо. Людей треба підтримувати та хоч трохи заохочувати. Як і всі українці, профспілка має вижити і стати сильнішою.
- Чи має міський комітет профспілки підтримку влади?
- Однозначно. Найперше, міський голова Сергій Кузьменко знає, що таке профспілка, з великою повагою ставиться до неї, сам – член профспілки. І вся його команда – теж члени профспілки. Хто новенький прийшов у міську раду, відразу пише заяву про вступ. Загалом, за нашими профспілковими оцінками – це золота людина. За все уболіває. Громада велика – там пориви водної мережі, в іншому місці перебої з електроенергією, купа переселенців приїхала – усіх треба обігріти. Він день і ніч на посту, у нього треба багатьом повчитися, як керувати міським організмом у непростих умовах. Усі питання вирішуємо по-партнерськи та з порозумінням. Слава Богу, у нас немає скорочень кадрів, працюємо стабільно. І це завдяки Сергію Анатолійовичу. У такий складний час спільно з міською радою проводимо заходи до державних свят, намагаємося людей відзначити, додати їм настрою. Наприклад, до Дня місцевого самоврядування кращих працівників нагороджували грамотами. Наш міський голова соціально налаштований, тому підтримує наші ідеї та починання, дає слушні поради.
- Ви нещодавно пройшли навчання по лінії ЦК профспілки. З якими враженнями та багажем знань повернулися?
- Навчатися завжди добре. Це нові знайомства, спілкування і пізнання. Багато корисного почерпнула із лекцій та тренінгів. Тим паче навчання проходило у Львові, де ми ознайомилися з пам'ятками історії та культури. Туди з'їхалася вся Україна і ми мали можливість представити свої організації, обмінятися досвідом, дізналися про профспілкову модель Швеції – дуже заманливо і цікаво. Плюс очно познайомилися з головою ЦК профспілки Юрієм Піжуком. Тож враження від поїздки зашкалюють. Але хотілося додому, на роботу.
- Відчувається, що Ви любите свою Олександрію.
- Так. Для мене це найкраще, найрідніше місто. Де не буваю, завжди поспішаю додому, у рідні стіни. Тут і дихається вільніше, і живеться комфортніше. Наше місто дуже затишне, охайне і компактне. Останнім часом воно дуже змінило своє обличчя. Мерія приділяє багато уваги зовнішньому вигляду міста – облаштували чудовий парк, прямо європейського зразка, дитячі майданчики. Вулиці літньої пори зелені, тінисті, потопають у квітах. У такому місті хочеться жити. Ми його облаштовуємо і зберігаємо цю красу для дітей. Хочу, щоб мої діти – Влад і Софійка теж жили у рідному місті. Вони навчаються тільки у 6-му класі, але дуже цілеспрямовані, обоє мріють бути лікарями і уже готуються до своєї майбутньої професії. А там, дивись, і профспілковими лідерами стануть...
Віктор Федотов,
Голова обкому профспілки працівників державних установ