Інна Чернишова: «Навчатися у будівельному коледжі - престижно»
Продовжуємо розмову з директором будівельного фахового коледжу Інною Чернишовою.
- Скільки випускників уже отримали путівку в життя цього року?
- Щороку випускаємо до 200 чоловік. Перший випуск менеджерів уже відбувся. На 1 березня випустили одну групу, а решту: будівельників, газовиків, архітекторів, дорожників – влітку. А це знову злива емоцій.
- Чи у всіх буде гарантоване робоче місце?
- Враховуючи те, що ми - технічний заклад освіти, випускаємо фахівців технічних спеціальностей, то однозначно робоче місце буде у всіх. У багатьох воно уже є, оскільки певний відсоток студентів підпрацьовує ще під час навчання. Дехто планує продовжити навчання далі. Часи сьогодні нелегкі, тож випускники прагнуть швидше приступити до роботи – матеріальний стимул спрацьовує. Тим паче, держава дуже потребує кваліфікованих робочих рук. Вони затребувані сьогодні. Ми тісно співпрацюємо з роботодавцями. Будівництво сьогодні оживає. І дороги чекають на фахові руки. Ті спеціалісти, яких ми випускаємо, без перебільшення, нарозхват.
- Випускаючи одних студентів, Ви уже мрієте про майбутній набір. Які акценти робите у профорієнтаційній роботі?
- Це системна робота. Вступна кампанія побудована так, що з її закінченням розпочинається наступна. Перерви немає зовсім. Відразу йдемо з рекламою свого закладу у школи. Сьогодні інші вимоги ринку праці, часу, змінюються професії, освітні програми. Якщо ми готували архітекторів, то тепер це будуть дизайнери в архітектурі – архітектурний дизайн, архітектурне проєктування в будівництві. Досі готували просто газовиків, а відтепер цей фах називається енергоефективні інженерні системи і газопостачання. Починаючи з вересня, щомісяця проводимо День відкритих дверей, де презентуємо свій заклад, спілкуємося з учнями і їхніми батьками. Наприкінці березня провели такий День у закладі – думаю, загітували майбутніх студентів. З квітня піде широка реклама з використанням вуличних білбордів. З минулого року залучаємо до профорієнтації студентів. Ніхто краще за них не розповість про заклад, про те, що навчатися у будівельному коледжі – престижно. Вони, як правило, йдуть у свої школи і на власних прикладах запрошують школярів на навчання до коледжу. До речі, багато дітей самі зацікавлені, щоб взяти участь у профорієнтаційних заходах.

(Далі буде)

Інна Чернишова: «Навчатися у будівельному коледжі - престижно»
Життя у закладі освіти циклічне: набір студентів – навчання - випуск. І так постійно, з року в рік... Але у звичному ритмі стільки вражень, подій, юних облич минає, що іноді хочеться зупинити мить. А вона зараз у Кропивницькому фаховому коледжі на піку емоцій: по черзі відбуваються хвилюючі випуски дипломованих фахівців, паралельно проводиться профорієнтаційна робота. Проходять ось такі дві протилежності: прощання – зустрічі. Які почуття супроводжують у цей період директора закладу Інну Чернишову? Про це наша розмова.
- Отже, про почуття. Що відчуваєте, коли випускаєте із своїх рук і відпускаєте в життя випускників, з якими стали рідними?
- Складається таке враження, що тільки починається навчальний рік і освітній процес, й відразу він уже закінчується, доходить до свого фіналу. Першокурсники зітхають: ой, нам ще так довго вчитися... Але ж на другому курсі відзначають: уявляєте, ми уже – другокурсники. Дуже швидкий темп. Це відчувається і по наших випускниках: здається, тільки прийшли, а вже готуються до захисту курсових, дипломних робіт, екзаменів. Стають рівними з тобою. Тільки навчишся з ними працювати, вони звикають до нас, викладачів, і доводиться прощатися. Це як дитина вдома: ось-ось зробили перші кроки, і вже треба відпускати її у самостійне життя. Ми зі студентами перебуваємо в такому тісному тандемі, що час летить шалено. Їхнє життя у такий відповідальний період становлення проходить на наших очах. Навіть за час навчання бачимо результати своєї праці: у дорослості студентів, у фаховості, якої досягають. Дуже звикаємо до них. Коли випускаємо юнаків і дівчат, з острахом думаємо, а хто тепер буде співати на сцені чи брати участь у гуртку? Але розумієш, що життя не стоїть на місці, замість випускників прийдуть інші діти.
- Ви звикли, працюючи багато років на цій посаді, до постійного коловороту?
- Мабуть, до цього звикнути не можна, адже ти постійно перебуваєш у хвилюванні. Боляче відпускати тих, у кого вклав душу, кому віддав частинку себе, і з острахом думаєш: які діти прийдуть, з якими уподобаннями, настроями? Тим більше зараз, у такий тяжкий час, коли відчувається психологічне напруження, діти на це реагують відповідно. Ось і думаєш, як вони почуватимуться в нашому закладі, як відреагують батьки? Система коледжу відрізняється від шкільної, тут складніше, відповідальніше. Запитань море: як вони адаптуються, впишуться у нову систему? Минає півроку і ми помічаємо, що діти звикли до організаційних моментів. Далі починається інший етап: навчити їх – чи сприйматимуть вони матеріал, чи правильний вибір професії зробили? А потім дивишся, а недавні першокурсники уже готуються до випуску. Радієш їхнім успіхам, наче своїм власним, адже вкладено в них чимало праці та знань.
(Далі буде)

За особливі заслуги перед профспілковим рухом у складі Профспілки працівників освіти і науки України, значний особистий внесок у його становлення і розвиток, плідну активну роботу в профспілкових організаціях Центральний комітет Профспілки працівників освіти і науки України відзначив Нагрудним знаком «Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України» Цехмістер Анну Миколаївну, юрисконсульта Кіровоградської обласної організації Профспілки.
Анна Миколаївна є адвокатом та медіатором. Працює в обласній організації з 2020 року.
За період роботи Цехмістер А.М. надано чимало консультацій та роз'яснень з приводу порушення трудових прав членів Профспілки.
За її сприяння судами першої та апеляційної інстанції було винесено 45 рішень на користь членів Профспілки на загальну суму задоволених позовних вимог в розмірі 2 155 000,00 грн.
✨ Щиро вітаємо Анну Миколаївну з високою нагородою, бажаємо міцного здоров'я, успіхів та нових здобутків у профспілковій діяльності! Дякуємо за вашу принциповість, сміливість та талант.

Вітання – Хрипливій
Шановна Людмило Семенівно!
Щиро вітаємо Вас з особливим Днем народження, з ювілеєм!
Ви належите до тих людей, які не тільки гідно тримаються у будь-яких обставинах, а й уміло підтримують спілчанську родину галузі торгівлі та харчування. Залишайтеся й надалі на хвилі піднесення та оптимізму!
У цей святковий день бажаємо Вам міцного здоров'я, безмежного щастя, стабільного достатку, яскравого вогнику в душі та родинного добробуту!
Витримки Вам, натхнення, позитиву, радості та віри у краще майбутнє! Хай Вам таланить у всіх починаннях і справах, рідні та близькі дарують турботу й увагу, а кожен новий день приносить гарні емоції та упевненість у собі! Бережіть себе і своїх рідних! Цінуйте кожну мить свого життя!
Миру Вам, Вашій родині та усій Україні!
З повагою
від імені президії ФПО
Голова Федерації профспілок області

Оксана ТЕРЛЕЦЬКА

Профспілковий портрет
Берегиня бібліотеки-філії
Олена Більченко належить до тих людей, для яких робота ніколи не була способом заробляння грошей - у бібліотеці зарплата більш ніж скромна. Для неї - це місце реалізації своїх здібностей, амбіцій, творчих задумів.
Робота в бібліотеці їй була визначена долею – мама передала цю професію і книголюбство у спадок. Олена Адамівна не просто стала бібліотекарем, згодом завідувачкою бібліотеки-філії для дітей №19 Кропивницької МЦБС, а справжньою берегинею закладу. Розумом, руками і серцем створила затишно-ошатну оазу для юних читачів.
Про роботу, цікавих і допитливих читачів, організовані для них заходи може розповідати безкінечно: з любов'ю, епітетами, дотепно. Буквально з першого слова уловлюєш закоханість у справу, злет думок, відданість відвідувачам, бажання передати їм любов до книги. З читачами працюють не тільки у бібліотеці – їх часто запрошують у школи і дитячі садочки. Там книги теж знаходять прописку.
Було б дивно, якби така активна і творча особистість, як пані Олена, обмежилася тільки посадовими обов'язками. І життя внесло корективи. Багато років вона була членом профспілкового комітету – у культмасовому секторі, потім головою ревізійної комісії. Там пройшла добру профспілкову школу. Підсумком активності і небайдужості стало обрання її головою первинної організації профспілки Централізованої бібліотечної системи. Лише два роки Олена Адамівна на цій громадській посаді, але, так би мовити, гори уже перевернула – по колдоговірній роботі може дисертацію захистити.
- Вивчила Закон про колективні договори, ознайомилася з нашим документом, - розповідає Олена Адамівна, - разом з директором бібліотечної системи проаналізували усі пункти, що виконується, а що просто записано. І прийняли такий колдоговір, який задовольняє і колектив, і роботодавця. Додали у список гарантій – проведення медичних оглядів за рахунок роботодавця, це завжди було проблемою, виділення коштів на охорону праці. Крім того, що на поховання рідних та на ювілеї виділяє кошти профком, передбачили допомогу і від керівництва. Час тяжкий, тож треба людей підтримувати. На весілля і поховання надають по три дні. Ще роботодавець надає один день на місяць – на господарські справи і день – на ювілейну дату. Додали по 2 дні додаткової відпустки за ненормований робочий день секретарю і електрику. На ювілеї профком виділяє півтори тисячі грн., а на круглі дати – по тисячі. Причому, на такі знаменні дати не тільки радуємо коштами, а й влаштовуємо гарне святкування. Війна відібрала багато свят, тож дні народження не відкладаємо на потім, а даруємо радість людям сьогодні. Пишемо сценарії, роздаємо ролі, одягаємо костюми і влаштовуємо справжнє театралізоване дійство. У нас є і артисти, і танцюристи, і співаки, і психологи. Такі заходи залишаються в пам'яті надовго. Традиційно вітаємо працівників із Новорічними святами. Подарунки готуємо солідні.
Своєю командою Олена Адамівна задоволена. Кожен член профкому відповідає за свій напрямок, а вона як диригент спілчанського оркестру, стежить, щоб усі добросовісно «грали свою партію». Культмасовий сектор створив групу вітань і у телеграмканалі відзначають працівників з днем народження. Є група, яка відповідає за екскурсії. Багато поїздок сьогодні не можна організувати, а на День бібліотекаря – колектив обов'язково виїжджає у цікаве місто чи місце. Є група «Колеги», в якій працівники обмінюються інформацією, оголошують збір коштів, наприклад, у випадку загибелі рідних. Коли щось трапляється у людей, підтримують один одного і морально, і матеріально.
Профспілкова робота їй до душі. Тим, що може допомогти, порадити, просто поговорити. З радістю вітає колег, відгукується на їхні проблеми. І радість, і біль тяжко нести на самоті, тож Адамівна завжди на зв'язку, напоготові. Де черпає сили, тільки їй відомо, адже на війні втратила рідну людину. Навчилася не тільки триматися сама, а й іншим підставляє плече, дарує порцію позитиву. Так вчила її мама: «Не важливо, ким ти станеш, головне – бути людиною».
Марія Іванова,
Пресцентр ФПО

Профспілковий портрет Любові Липко
Голова обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості Любов ЛИПКО поєднала свою долю з профспілкою давно. Разом з організацією однієї із найскладніших галузей економіки, де специфічні роботодавці, непрості трудові колективи, пережила різні етапи виробничого життя: злети, спад, реформування...
Тільки уявити, які емоції вирували у її душі! Можна було не раз залишити напризволяще профспілкову роботу, яка часто була невдячною, але щось тримало. Мабуть, бажання бути потрібною, ходити, як кажуть, між крапельками, а ще віра у життєдайність профспілок. Ця віра допомагає знаходити спільну мову з представниками влади, роботодавцями, домагатися справедливості й рухатися, хоч маленькими кроками, вперед.
Найбільша мрія Любові Миколаївни – це домогтися спільно з Профспілкою справедливої зарплати у надважливій галузі економіки, яка сьогодні виведена в ранг критичних. А ще вона сподівається, що з обранням Головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради Голови ФПУ Сергія Бизова, запрацює на повну потужність соціальний діалог на національному рівні й відповідно на місцевому.
Пресцентр ФПО