Шановні працівники АТ «Ельворті»! Шановні спілчани!
Щиро вітаємо Вас із солідним ювілеєм підприємства –
150-річчям його утворення!
Це єдине підприємство в області, а можливо, й в Україні з такою унікальною історією, багатим досвідом, славними традиціями, не може не викликати гордість і повагу. Завод пройшов шлях від маленьких майстерень до потужного, сучасного, знаного у світі підприємства. Ми пишаємося тим, що разом з підприємством народжувалася, формувалася і зміцнювалася організація профспілки. І завжди виконувала і виконує свою захисну місію, впроваджує в життя ідею єдності, підтримує спілчан у різних житейських ситуаціях.
Бажаємо усім працівникам підприємства міцного здоров'я, виробничих здобутків, родинного добробуту, а «Ельворті» - процвітання та нових відкриттів і звершень! Миру, злагоди, оптимізму, витримки та віри у краще майбутнє! Хай ювілейна дата надихне кожного працівника на самовіддану працю, відданість підприємству та вдалі проекти на благо країни! І надалі високо тримайте марку «Ельворті»-«Червона зірка», щоденною працею примножуйте його славу.
Крокуймо разом до перемоги!
З повагою
Заступник Голови ФПО Оксана Терлецька

Шановні робітники, інженерно-технічні працівники і службовці
АТ «Ельворті»!
Обласна рада профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України вітає Вас зі знаменною подією в житті підприємства – 150-річчям з дня його заснування!
За роки існування на базі невеликої майстерні створено високо розвинуте підприємство, яке є флагманом вітчизняного машинобудування. На підприємстві сконцентровано високий, науково-технічний потенціал, впроваджуються передові технології, розробляються нові зразки техніки, створюються додаткові робочі місця. Продукція підприємства користується попитом на ринках України, ближнього та далекого зарубіжжя. Колектив товариства робить вагомий внесок у наповнення споживчого ринку сучасною високотехнологічною продукцією.
В день ювілею бажаю Вам, шановні ельвортівці, міцного здоров'я, благополуччя, наснаги, щастя, миру, злагоди, успіхів у виконанні намічених планів в ім'я процвітання України!
Голова Кіровоградської обласної
організації профспілки працівників
автомобільного та сільськогосподарського
машинобудування Леонід Козинець
2024 рік м. Кропивницький

«Ельворті» крізь призму плідних років
Ювілеї святкують не тільки люди. Круглі дати відзначають і підприємства. Цього року АТ «Ельворті» (ВАТ «Червона зірка»), що у Кропивницькому, виповнюється 150 років. Така солідна дата захоплює, вражає, спонукає до спогадів, викликає приємні емоції, адже це не просто гарна цифра, а роки творення, розвитку та удосконалення. Усі ці роки «Ельворті» залишається лідером в галузі сільськогосподарського машинобудування, одне з найстаріших підприємств не тільки в Україні, а й у світі із виготовлення посівної та іншої сільгосптехніки. Звісно, найбільшою цінністю заводу були і залишаються працівники, чимало з яких буквально приросли до обраних робочих місць. Третину ювілейних років працює на підприємстві і голова профкому Володимир Моторний. Наша розмова з ним – про етапи славного заводського шляху.
- Що означає для Вас особисто цей ювілей?
- Завжди приємно бути причетним до якоїсь особливої дати. Тим паче перший запис у моїй трудовій книжці у вересні 1965 року – був прийнятий слюсарем у механо-збірний цех. Тут розпочав трудовий шлях і продовжую його. Історія підприємства – це і моя історія і моя доля, адже і юність, і зрілість пов'язані саме з «Ельворті». І мій дід, і батько працювали на цьому заводі. І мені, як кажуть, сам Бог велів продовжувати їхню справу. Відрадно, що ти теж зробив свій внесок у загальні здобутки, на благо заводу, усвідомлювати власну участь у його роботі. Я ніколи не пожалкував, що саме так склалася моя трудова біографія, не шукав теплого чи зручнішого місця. Разом із заводом переживав його успіхи чи тимчасові проблеми. Без відриву від виробництва навчався, підвищував кваліфікацію.
- Півторасторічна дата спонукає повернутися до витоків створення підприємства. Назвіть, будь ласка, цікаві, доленосні події.
- Для нас, заводчан усі події цікаві та пам'ятні. Це наша історія. У дуже далекому 1874 році англійські підприємці Роберт і Томос Ельворті заснували на околиці міста невеликі майстерні по збиранню і регулюванню сільгоспмашин, які завозилися з Європи. В кінці 1888 року на заводі створили конструкцію нової сівалки. Наприкінці ХІХ ст. майстерні уже перетворилися в найбільше підприємство. «Р. і Т. Ельворті» (така назва була до 1919 року) був першим і єдиним спеціалізованим заводом не тільки в імперії, а й у Європі. На конкурсах і виставках за два десятка років продукція заводу одержала 37 золотих та срібних медалей, вищі нагороди – «Державний герб», «Париж», «Велика золота медаль». В 1913 році на заводі працювало понад 3 тис. чоловік, які виготовляли сівалки, молотарки, жатки, просорушки та іншу техніку. У роки першої світової війни виготовляються снаряди, міни, міномети, вози, інше військове спорядження. В 1917 році на заводі уже працювало 7 тис. чоловік. 1922 рік приніс нові назви – «Третій сільськогосподарський машинобудівний завод», потім «Червона зірка». Завод розширює випуск сівалок різного призначення. Тут була виготовлена перша тракторна зернова сівалка, яка на міжнародній виставці одержала Велику золоту медаль. А найпрестижнішою нагородою виставки «Гран прі» була відзначена молотарка СО-28. У наступні роки завод нарощує об'єми виробництва і стає одним із велетнів сільгоспмашинобудування союзного значення. На початку Другої світової війни завод евакуйовали. За роки війни більше 80 відсотків його площ було зруйновано. Після звільнення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників завод почав відбудовуватися.
- Чи знають сучасні працівники історію заводу?
- Обов'язково. За домовленістю з адміністрацією та відділом по персоналу усі, хто влаштовується до нас на роботу, проходять інструктаж із техніки безпеки, і група, яка організовується, відвідує музей та знайомиться з історією підприємства, його здобутками. Наш музей – унікальний. Останнім часом по-різному ставляться до музейної роботи, дехто вважає її архаїчною, а ми бережемо історію заводу, адже це не просто експозиції – це і пошукова робота, і роз'яснювальна, і виховна. Це справжня скарбниця знань, особливо для молоді. Сьогодні в шести залах представлені всі періоди становлення і розвитку заваду. Тільки за останні 7 років його відвідали понад 6.5 тис.
організованих екскурсантів.
- Упродовж 150-річної діяльності підприємства змінювалися його назви, напрямки роботи, випуску продукції. Незмінними залишалися його працівники. Раніше були популярними трудові династії, якими славилася «Червона зірка». Чи зберігається нині традиція сімейно-заводських професій?
- Непросто згадувати ті часи, коли на заводі було більше 10 тисяч людей. Завдяки керівництву і працівникам, які віддавали заводу свої руки, серця, знання, він не пропав, вистояв, не продали по шматках. Усі 150 років працює безперервно. У Другу світову війну тимчасово зупинявся, а у цю війну працюємо. Назви змінювалися, а спрямування залишається незмінним – випускаємо техніку для села: посівні, ґрунтообробні агрегати, зараз додаються нові. Випускаємо трактор «ELEX» для шляховиків, оприскувачі. В останні роки досягнуто значної якості продукції. За ціною вона нижча за зарубіжні аналоги, але якість і виконувані функції досить високі. Що стосується династій, то, дійсно, у нас вони були дуже популярними і шанованими. Працювали батько, мати, потім – син, а далі ще й онуки приходили. 2-3 покоління. Ще 10 років тому працювало чотири таких сім'ї. Зараз ситуація змінилася. Зменшилася кількість людей – фізична праця майже витіснена. Тобто минули ті часи, коли до «Червоної зірки» бажаючі працювати займали чергу звечора, щоб потрапити до відділу кадрів і влаштуватися на роботу. Тому батьки намагалися і дітей влаштувати, бо це стабільна робота, зарплата і турбота про людину. Завод був завжди престижний – у нас більше немає підприємств з подібною історією. Але останнім часом пішла така тенденція, що молодь надовго не затримується, вона весь час шукає, де краще, має можливість виїхати за кордон. Нічого не поробиш, життя диктує своє.
- Вас доля теж міцно прив'язала до заводу – майже два десятиріччя очолюєте профспілкову організацію. Назвіть кілька штрихів з роботи профспілкового комітету.
- Так склалася доля, що у 2007 році мене обрали головою профкому. На той час було більше 3 тисяч членів профспілки. Профспілка тоді відігравала значну роль в житті заводчан. На контролі профкому завжди були умови праці, забезпечення спецодягом, харчуванням, виконання умов колективного договору. Варто відзначити, що у нас завжди було порозуміння з керівництвом заводу – профкому ніколи не відмовляли у запитах, враховували його пропозиції. І як результат – колдоговір заводу кілька разів відзначався як кращий і нагороджувався дипломами Федерацією профспілок області та Федерацією профспілок України. Профком приділяв увагу не тільки питанням праці, а й відпочинку. Це і придбання санаторно-курортних путівок на пільгових умовах (за 30 відсотків), і маршрути вихідного дня – ми об'їздили всю Україну. Куди замовляли, туди і возили. Це були чудові пізнавальні поїздки. І ювілейні дати відзначали в колективі, і державні та професійні свята. Не залишалися без уваги і діти працівників – вони відпочивали і на березі моря, і в оздоровчому закладі «Бригантина», теж на пільгових умовах.
- Усі роки існування завод був містоутворюючим, тобто одним із головних наповнювачів бюджету. Чи зберігається за підприємством цей статус сьогодні?
- АТ «Ельворті» завжди своєчасно і в повному обсязі сплачувало загальнодержавні та місцеві податки і збори. Наприклад, у 2020 році до бюджетів усіх рівнів було сплачено 44,6 млн. грн. Це був гарний рік – нам удалося реалізувати продукції на 818,7 млн. грн., що на 15 відсотків більше, ніж у попередньому році. Завдяки налагодженій роботі трудового колективу продуктивність праці у 2021 році зросла майже на 11 відсотків. У цьому ж році збори до бюджету міста склали 60901 тис. грн., у т. ч. в місцевий бюджет 2334 тис. грн. У 2023 році перерахування склало відповідно 34610 тис. грн. та 3674 тис. грн. Отже завод підтримує і країну, і Кропивницький. І сам залишається на плаву, адже чимало підприємств згорнули свою діяльність.
- Що можете сказати про традиційну кузню кадрів, яка міцно закріпилася за підприємством?
- Того, хто пропрацював на заводі тривалий час, і в силу певних обставин змушений був змінювати робоче місце, його брали, як кажуть, з руками і ногами – запис у трудовій книжці АТ «Ельворті» («Червона зірка») служив семафором до будь-якого підприємства. Це свідчить про високий рівень знань і навичок спеціалістів, які за час роботи устигають навчатися, підвищувати розряди. Навчання і для робітничих кадрів, і для інженерно-технічних у всі часи було обов'язковим. Керівні кадри проходять навчання в нашому університеті «Ельворті». На вимогу часу вивчають менеджмент, сучасні умови продажу. Без цього сьогодні завод не виживе.
- Варто згадати ще одну гарну традицію: завод завжди піклувався про своїх працівників. Їх нагороджували цінними подарунками, навіть меблями, давали квартири. І досі стоять заводські будинки з іменними табличками.
- Так, це все було. Я сам отримав від заводу квартиру, коли у мене народилося двоє дітей. Для заводчан була окрема черга – у нас цілий мікрорайон є. Нехай ті квартири не були розкішні, не таке планування і площа, але щасливі заводчани з радістю ставали новоселами. І меблі допомагали придбавати, і побутову техніку. Ось такий комунізм був.
- Коли, на Вашу думку, буде (чи була) вершина розквіту підприємства?
- Я вважаю, що вершина розквіту ще буде. Підприємство саме зараз на шляху до розвитку. Реалізуємо продукцію в різні країни зарубіжжя. Покупці високо цінують нашу продукцію. Але те, що випускається-готується на заводі – це ще не вершина. Маємо великі плани-задуми, потенціал, адже досконалості немає меж. А для реалізації проектів потрібен мир та перемога України, і ми своєю працею наближаємо їх.
- Чи має чим дивувати «Ельворті» сьогодні?
- У 2019 році Центральна рада профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України проводила виїзне засідання у Кропивницькому і родзинкою зібрання стала екскурсія на АТ «Ельворті». Тоді було багато представників з Харкова, Полтави, Одеси, Львова, Кременчука, Білої Церкви – із споріднених з нами підприємств. Коли вони ознайомилися із культурою виробництва, умовами праці, виробничими потужностями, побачили сучасні цехи, здивуванню не було меж. Вражені були також тим, що двічі на день у цехах миють підлогу. Це вже не той завод, який був раніше. З кожним роком він стає кращим і кращим. Постійно закупляється найсучасніше обладнання. І керівництво не зупиняє цей процес модернізації, вкладає великі кошти у розвиток. Отже, ще не одне покоління працюватиме на зрілому, але перевтіленому підприємстві. Можливо, і до династій повернемося...
Розмову вела Марія Іванова,
Пресцентр ФПО

Завершуємо розповідь про надзвичайно цікавий жіночий клуб "Єва" (Вільшанка).

Маленький бенефіс великої Людини
Він відбувся з колегою колежанок, відомою поетесою Вільшанського краю Валентиною Боровською «Я у степу своєму квітка польова». В тендітній та скромній жінці закладене потужне поетичне слово та милозвучність її тонкої душі, яка не байдужа до світу, до тривог, болю та радості. Вірші, які пише Валентина, вражають своєю задушевністю та дивовижною щирістю, тому вони завжди відгукуються у серцях людей. Крім віршів, яких уже назбиралось на окрему книгу, жінка ще з дитинства любить малювати. Від її робіт йде людське тепло та доброта, адже це портрети рідних людей.
Дитяче захоплення малюванням, уміння бачити красу в усьому і бажання відтворити щось нове спонукало уже дорослу героїню за пошиття м'яких іграшок. Таким незвичним хобі Валентина Боровська займається уже 10 років і за цей період виготовила близько 400 іграшок. Потішні кумедні звірятка з наївними обличчями та добрими очима розійшлись першочергово на подарунки внукам та друзям. Торік колежанки знову мали змогу доторкнутися до багатої скарбниці таланту Валентини Боровської. Теплі слова подяки та захоплення, музичне вітання, спецвипуск газети «Зорі над Синюхою» та маленький подарунок від колежанок залишились на гарну згадку про зустріч з поетесою.
Жіночий клуб і волонтери
Кожного дня українці проходять крізь такі випробування, які й не наснилися б цивілізованій людині в 21 столітті, але вони стали нашим щоденним життям. Війна, яка своїм крилом торкнулася майже кожної родини, продовжується. Жіночий клуб «Єва» тримає свій фронт, тобто не стоїть осторонь захисту країни і традиційно кожного засідання робить грошовий внесок, наближаючи перемогу. Всього задонатили на ЗСУ 20 тис. грн.
Відвідувачі «Єви» розуміють, що у цей буремний час мають єднатися, як ніколи, в одну велику українську родину. І їхні зустрічі - це чудовий приклад їхньої єдності та підтримки! Це освідчення в любові до України, до рідних оберегів, до всього українського.
Сьогодні колежанки з гордістю та любов'ю носять жовто-блакитні стрічки, з щемом та сумом ставлять національні сердечка на знак вшанування та поваги безсмертним Героям України, співають непереможний Гімн держави та тримають руки в молитві за воїнів, які стоять на захисті рідної землі. А їхні серця б'ються в унісон з кожним громадянином, якому небайдужі події, що відбуваються на рідній землі, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, це мати, яку не обирають, це пісня, яка вічна на цій землі.

В. Федоров,
голова обкому профспілки
працівників держустанов,
Вільшанка – Кропивницький
P. S. Одна з невеличких районних профспілкових організацій, у такі складні часи, не тільки уміло захищає права та інтереси спілчан, згуртовує їх на цікаві справи, а й знаходить віддушину у такому неповторному жіночому клубі, підтримує у спілчан гарний настрій. Як кажуть, багато не треба: головне – є результат: наснага до роботи, відчуття єдності і солідарності. Велика вдячність талановитим, небайдужим і щирим людям Вільшанщини.

ІНФОРМАЦІЯ МІНСОЦПОЛІТИКИ ЩОДО ФАКТИЧНОГО РОЗМІРУ ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ
Міністерство соціальної політики надало інформацію щодо фактичного розміру прожиткового мінімуму на одну особу, а також для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, у цінах червня 2024 року, розрахованого відповідно до статті 5 Закону України „Про прожитковий мінімум".
Згідно з розрахунками Мінсоцполітики, розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць - 7064,62 грн (8089,28 грн - з урахуванням суми обов'язкових платежів).

ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ БЮДЖЕТУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ ФПУ

ТЕПЛОВИЙ СТРЕС: ЯК ВПЛИВАЄ ЛІТНЯ СПЕКА НА РОБОЧЕ МІСЦЕ. ІНФОРМУЄ ДЕРЖПРАЦІ
"Сьогодні занадто спекотно, щоб працювати!"
Для багатьох з нас вигук, подібний до наведеного вище, є способом висловити своє роздратування через періодичні незручності найспекотніших місяців року. Для мільйонів працівників по всьому світу це ознака страждань. Для багатьох економік – це загроза їхній продуктивності.
За прогнозами, до 2030 року еквівалент понад 2 відсотків загального робочого часу в усьому світі втрачатиметься щороку або через те, що працювати буде занадто спекотно, або через те, що працівники будуть змушені працювати повільніше.
Літні місяці приносять не тільки радість відпочинку на природі, але й серйозні виклики для здоров'я працівників, які працюють на відкритому повітрі або в приміщеннях з недостатньою вентиляцією. Однією з найбільших небезпек є тепловий стрес, який може призвести до важких медичних ускладнень, зниження продуктивності та збільшення ризику нещасних випадків на роботі.
Що таке тепловий стрес?
Тепловий стрес виникає, коли організм людини не може ефективно регулювати свою температуру через вплив високих температур навколишнього середовища, інтенсивної фізичної активності або обмеженого доступу до питної води.
Мільйони працівників у світі піддаються впливу тепла на своїх робочих місцях. Тепловий стрес може призвести до теплового удару, теплового виснаження, теплових судом або висипань. Спека також може збільшити ризик травм у працівників, оскільки це може призвести до спітніння долонь, запотівання захисних окулярів і запаморочення. Опіки також можуть виникнути в результаті випадкового контакту з гарячими поверхнями або парою.
Хоча хворобам від впливу спеки можна запобігти, щороку тисячі працівників хворіють від професійного теплового впливу, і деякі випадки закінчуються летально. Більшість смертельних випадків на відкритому повітрі, від 50% до 70%, трапляються в перші кілька днів роботи в теплому або спекотному середовищі, оскільки організм повинен поступово виробляти толерантність до спеки протягом тривалого часу. Процес формування толерантності називається тепловою акліматизацією. Відсутність акліматизації є основним фактором ризику летального результату.
Небезпечний вплив тепла може виникнути в приміщенні або на вулиці, і це може статися в будь-який сезон, якщо умови сприятливі, а не тільки під час хвиль спеки.
До працівників, яким загрожує тепловий стрес, належать працівники на відкритому повітрі та працівники, які працюють у жаркому середовищі, наприклад, пожежники, пекарні, фермери, будівельники, шахтарі, працівники котелень, фабричні працівники та інші.
До груп підвищеного ризику теплового стресу входять працівники віком 65 років і старше, особи з надлишковою вагою, серцево-судинними захворюваннями чи високим кров'яним тиском або приймають ліки, на які може вплинути сильна спека.
Для запобігання тепловому стресу важливо регулярно відпочивати у тіні, пити достатню кількість води, носити легкий та дихаючий одяг і використовувати засоби захисту від сонця. Також варто уникати фізичних навантажень у спекотні години дня та слідкувати за своїм самопочуттям та ознаками теплового стресу у себе та у співробітників.
Профілактика теплового стресу серед працівників є критично важливою. Роботодавці повинні проводити навчання працівників, щоб вони розуміли, що таке тепловий стрес, як він впливає на їх здоров'я та безпеку та як цьому можна запобігти.
Джерело: https://ck.dsp.gov.ua/main-news/teplovyi-stres-iak-vplyvaie-litnia-speka-na-roboche-mistse/
Департамент охорони праці ФПУ